A A A K K K
людям з порушенням зору
Соціально-гуманітарне управління виконавчого комітету Богуславської міської ради

Історія освіти Богуславщини

Дата: 29.11.2021 10:51
Кількість переглядів: 226

Освіта Богуславщини має свою давню історію. Щоправда збережені архівні документи в основному висвітлюють шкільництво початку ХІХ століття. На той час населення Богуславщини, в основному, було сільським. А феодально-кріпосницька система не давала сільському населенню перспектив для розвитку освіти та культури.

Першими відомими навчальними закладами Богуславщини були духовне і парафіяльне училища. Відомо, що на початку ХІХ ст. Київська єпархія була поділена на благочинні та училищні округи. До Богуславської училищної округи входили: 5 округ Канівського повіту, в яких налічувалось 108 церков, 5 округ Звенигородського повіту з 61 церквою та 2 округи Таращанського повіту з 32 церквами.

Діти священників цих благочинних округ мали обов’язок навчатися в Богуславському духовному училищі, започаткованому 1818 року. Знаходилось воно в передмісті Богуслава біля Миколаївського монастиря.

Училище мало своє правління від духовенства, котре обиралося, наглядача та його заступника.
В училищі було 3 класи: інфіма, середній клас і синтаксис. Термін навчання в кожному класі тривав по два роки. Проте  Синод ввів ще й підготовчий, який називався заправляльним.

1884 року училище перейшло в новозбудоване приміщення (нині старий корпус Богуславського гуманітарного коледжу ім. І.С.Нечуя-Левицького). Існувало воно до 1902 року. Коли Київська духовна семінарія переселилась до нової споруди, то старі приміщення перейшли до єпархіального духовенства, котре вирішило об’єднати Богуславське і Подільське духовні училища в одне і розмістити у звільнених приміщеннях. Синод дав на це згоду. І тоді Богуславське духовне училище разом з учительським складом переводять до Києва.

З цього ж училища вийшли майбутні  оперні співаки: Павло Кошиць, Орест Левицький. Олейников, Сікачинський, Трезвинський.

Того ж 1818 року в Богуславі відкривається і приходське училище (школа). Знаходилось воно поряд Параскевської церкви в приміщенні, яке належало Духовному правлінню. Пожежею 1826 року училище було знищено. Але, щоб не зупинити процес навчання, наглядач училища протоієрей Федір Андрієвський найняв будинок. Приходське училище існувало до 1828 року.

„Памятная книга Киевской губернии за 1900 год” дає відомості про училища (школи), відкриті до 1900 р. Такими школами були однокласні початкові народні училища в Богуславі, Ісайках та Чайках, відкриті 1862 року.

Богуславське однокласне училище народне училище містилося в громадському будинку. Утримувалось казною і громадою. У 1862 році навчалося 58 дітей. Від учителів тоді не вимагали успішності, проте слідкували за якістю проведеного уроку. Школу закінчували не всі учні. Часто залишили її ледь навчившись читати і писати. При кожній школі мав бути обов’язково хор.

1882 року в будинку Удільного відомства відкривається друге народне училище (нині – це приміщення райвійськкомату). Утримувалось на кошт Київської удільної контори.

1884 року збудовано дерев’яне приміщення Міністерської чотирикласної школи в Богуславі на горі Лобунка.

З 1888 року відкрито чоловічу єврейську школу (приватну). Утримував її Лейба Тапира.

1899 року існувало 2 приватних єврейських училища. Чоловіче утримував учитель Мойсей Гінзбург. Містилось в найманому приміщенні і утримувалося за рахунок плати за навчання. Навчалося 25 хлопчиків.

Другим було жіноче училище, яке утримувалося вчителькою Гінсбург. Містилося теж в найманому приміщенні (Кам’яниця або жовта школа). Утримувалося теж за рахунок плати за навчання. Навчалося 30 дівчаток.

Стосовно сільських шкіл Богуславщини відомі такі дані:
1870 р. – відкрилась школа у Дешках,
1876 р. – Медвинське однокласне  народне училище,
1879 р. – Мисайлівське однокласне народне училище,
1880 р. – Михайлівське народне училище,
1881 р. – двокласне училище у Біївцях,
1895 р. – Дмитренківська однокласна школа,
1889 р. – Саварська трикласна школа.
А 1890 р. – збудовано земську школу у Мисайлівці.

1910 року відкриваються Розкопанецьке та Медвинське двокласні земські парафіяльні училища (школи). А в 1912 р. в Богуславі на Лобунці поряд з Міністерською школою відкривається парафіяльне училище (цегляне приміщення). Будував і опікувався ним протоієрей Микола Кротевич.
Цього ж 1912 року з дозволу попечителя київської навчальної округи в Богуславі відкрила двері жіноча гімназія, директорм якої була Марія Олександрівна Квініхідзе. Знаходилась вона по вулиці Кочубеївській (Франка). Освіта в гімназії була семирічною. Навчались дівчатка з українських та єврейських родин.

1915 року М.О.Квініхідзе зверталась до Міністерства народної освіти з клопотанням ввести в молодших класах спільне навчання хлопчиків та дівчаток. Проте Міністерство відхилило його, як таке, що заперечує Закону про освіту. Та, беручи до уваги чисельність населення Богуслава, значення його як торгового та адміністративного центру, дозволили відкрити восьмий загальноосвітній клас, при умові точного дотримання відсоткової норми євреїв. Міністерство запропонувало також відкрити чоловічу гімназію. Ймовірно, що Марія Олександрівна прийняла цю пропозицію. Оскільки гімназія відкрита 1915 року. Проте, самій М.О.Квініхідзе була не під силу така справа. Витрати на оренду приміщення, обладнання мали бути неабиякі. Вірогідно цим задумам допоміг здійснитися підприємець Покрас.
Гімназія знаходилась по Поштовій вулиці (Шевченка). Тепер на тому місці – відділок заводу „Муліт”. Начальником гімназії був київський педагог Волошинов.

Богуславську жіночу гімназію закінчили скульптор О.В.Квініхідзе та науковий співробітник Білоцерківської селекційної станції К.В.Квініхідзе. а в чоловічій гімназії навчався відомий письменник Федір Бурлака (Горшковський). Автор романів „Напередодні” та „Потоплені пороги” про долю двох родин К.І.Запорожця.

Жіноча гімназія закрилась 1920 року. Приміщення 1921 року націоналізовано, а з 1924 року відкрито єврейську школу, директором якої був Ривкін Мойсей Григорович. Її так і називали „школа Ривкіна”. В цьому приміщенні навчалися учні 5-7 класів, а в колишній чоловічій гімназії – учні 1-4 класів. З 1930 по 1939 рр. була десятилітка. З 1939 року стає російською.

До 1917 року на Богуславині було 15 двокласних і трикласних шкіл. А 1921 року майже в кожному селі відкривається початкова школа. У Богуславі, Медвині, Саварці – семирічні.

У 20-30-і роки здійснюється загальна початкова освіта дітей та молоді. Проводиться ліквідація неграмотності дорослого населення.

1931 року в с. Іванівна відкрито семирічку. А 1936-37 навчального року – середні школи в Богуславі, Медвині, Іванівні, Саварці, Вільхівець.

Шкільництво періоду окупації майже не досліджено. Правда відомо, що працювали всі установи окупаційної влади. Керівниками цих установ, в основному, назначалися члени ОУН або ті, хто поділяв ідеї самостійництва. З 1941 по 1943 роки завідувачем відділу освіти та культури був талановитий богуславський педагог Петро Солуха. Був він і редактором газети „Визволена Україна”.

Обласним відділом освіти були розроблені тимчасова ні положення про загальну школу, яка ставила перед собою мету „… Дати учням систематичний курс загальноосвітніх знань, виховати у дітей найкращі громадські й особисті чесноти, любов до українського народу…”

Навчання у загальній школі мало бути обов’язковим і безкоштовним. Поділялася загальна школа на початкову (1-4 кл.) і вищу початкову (5-7 кл.). учні, що закінчили 4 класи і мали не менше 12 років, могли вступати до ремісничих училищ. Випускники 7-го класу мало право вступу за іспитами до середніх фахових шкіл.

Обласний відділ освіти затверджував підручники та посібники для користування.

Норма навантаження на клас становила 40 учнів. Іноді дозволялось знижувати кількість учнів до 30-35. при недостатній кількості дозволялось створювати дво- і три комплектні школи. але кількість учнів не повинна була перевищувати 20 на одного вчителя. Відкриття чи закриття школи дозволялось тільки з санкції відділу освіти та культури. В 1-3-х класах навантаження складало 20 год., а 4-7-х класах – 15 год.

Школа підлягала керівництву державних органів: відділу культури та освіти, районній інспектурі і, безпосередньо, директорові школи, котрий призначався відділом освіти.

В штат загальної школи входили: директор, інспектор, учителі-класоводи 1-3-х класів, викладачі окремих предметів 4-7-х кл., учитель з основ релігії, лікар, бібліотекар.

Оцінювалися знання за системою: 5  9відмінно), 4 (добре), 3 (достатньо), 2 (недостатньо), 1 (погано). При прийомі до школи батьки мали подавати відповідні відомості про національність, віросповідання, стан здоров’я, метрику.

Відділом освіти та культури розроблялись предметні програми, давались пояснення до них.

В період війни більшість шкіл в районі були закриті і не працювали.
Після звільнення території від окупантів школи Київщини працюють за старими програмами.
В 1944 році в районі було початкових шкіл – 26, в них 101 клас і 2016 учнів, 63 комплекти; 16 неповних середніх шкіл, в них 119 класів, 3426 учнів, 72 комплекти; 5 середніх шкіл, 5 класів, 1637 учнів, 29 комплектів.

Під час війни німці палили шкільні бібліотеки. В 1947 році в бібліотеках  початкових шкіл було всього до 200 книг, в семирічних та середніх – до 800.

З 1950 р. відповідними постановами партії та уряду узаконюється обов’язкова семирічна освіта. На цей час по району 408 класів, 371 комплект, 11843 учні, в тому числі в місті 51 клас і 51 комплект, 1707 учнів. В районі 7 вечірніх шкіл, в яких навчалося 129 учнів. 8-10 класи середніх шкіл були платними.
З 1956 року узаконюється загальна восьмирічна освіта.

На Богуславщині навчалися і вчителювали багато людей із всесвітньовідомими іменами: Галик Алімпій – видатний художник, іконописець; Сошенко Іван Максимович – живописець; Шолом-Алейхем – європейський письменник-класик; Кошиць Олександр Антонович – український композитор; Кравчук Михайло Пилипович – вчений-математик; Лойцкер Юхим Борисович – літературознавець; Кротевич Євген Максимович – письменник; Левицький Федір Петрович – кріпосний співак; Нечуй-Левицький Іван Семенович – письменник-класик; Васильченко Степан Васильович – письменник; Люлька Архип Михайлович – академік, конструктор авіаційних двигунів; Тимошенко Олександра Олександрівна – олімпійська чемпіонка з гімнастики; Василенко Василь Якович – український диригент, поет, народний артист України.


« повернутися

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень